Ім’я Альберта Сент-Дьйорді відоме далеко за межами Угорщини. Він біолог, який першим представив людству вітамін С і провів велику кількість експериментів і досліджень у галузі біологічного окислення і м’язового скорочення. Фундаментальні праці принесли вченому дві престижні премії та визнання в усьому світі. Про його життя і діяльність поговоримо тут budapest.name.
Дитячі та юнацькі роки
З’явився на світ майбутній біолог у Будапешті в інтелігентній родині. Його батько займався підприємництвом, а мати була талановитим музикантом. Досить цікаво те, що хлопчик не любив вчитися, за все своє дитинство не прочитав жодної книги. У зв’язку з цим, щоб скласти шкільні іспити, йому довелося вдаватися до допомоги репетиторів. Несподівано для всіх у 16-річному віці підліток почав проявляти інтерес до знань і вирішив присвятити життя науці та медицині. Він зміг довести всім, що доб’ється поставлених цілей перед собою. Закінчивши школу з відзнакою, юнак став студентом медичної школи Будапештського університету Земмельвейса. Але не минуло й півроку, як хлопцеві набридли лекції. Кинувши вищий навчальний заклад, Альберт почав працювати в анатомічній лабораторії, якою керував його дядько. Саме там він став проводити свої перші дослідження.
У 1914 році почалася Перша світова війна, і юнак пішов на фронт як армійський лікар. Однак мрія повернутися додому і продовжити експерименти не полишала його. Щоб якнайшвидше демобілізуватися, він зважився на відважний вчинок — прострелив собі руку, стверджуючи, що потрапив під ворожий обстріл. Після цього його відправили додому лікуватися. Поки рука заживала, Сент-Дьйорді закінчив медичну школу і в 1917 році здобув ступінь магістра. Трохи згодом переїхав у Пожон і влаштувався працювати фармацевтом. Однак розвитку кар’єри завадило те, що в 1919 році місто відійшло до Чехословаччини. У зв’язку з цим, усіх угорців попросили покинути його. Після кількох місяців, проведених у Будапешті, майбутній учений мандрував лабораторіями різних європейських міст, працюючи в галузі біохімії та медицини.
Наукова діяльність
Домогтися успіху в науковій сфері було нелегко. З 1922 року по 1926 рік Альберт працював цілодобово. Вдень у фізіологічній лабораторії, а вночі вдома — продовжував біохімічні дослідження, паралельно публікуючи наукові статті. У своїх експериментах особливе місце він відводив клітинному диханню. Вчений намагався якомога більше дізнатися про те, що містилося в соку цитрусових рослин і за найменшого пошкодження давало змогу їм швидко відновлюватися. Таким чином, Альберту вдалося довести, що в соку рослин і тканинах тварин є відновлювальна речовина. У 1924 році Сент-Дьйорді відвідав Англію, щоб поділитися своїм відкриттям із фізіологом Генрі Дейлом і запропонувати йому спільні дослідження цих речовин, однак той відмовив.
У 1926 році Альберта запросили на конференцію, яку проводило Міжнародне фізіологічне товариство в Стокгольмі, де відомі вчені вихваляли його праці. Після цього, Сент-Дьйорді запропонували працювати в Кембридзькому університеті, він погодився. Читаючи лекції студентам, Альберт продовжував добувати знайдену ним у цитрусових і надниркових залозах корови речовину. Незабаром він визначив її хімічний склад і назвав гексуроновою кислотою, яка тепер відома як аскорбінка. Наприкінці 1927 року за цю роботу Альберту дали ступінь кандидата наук у біохімії.
З кожним роком учений просувався кар’єрними сходами, він постійно публікував свої статті в журналах і став відомим у науковому товаристві. Його роботи мали велику популярність.
Визнання в усьому світі
У 1929 році Альберт став почесним відвідувачем Міжнародного фізіологічного конгресу. Там він познайомився з представниками клініки Майо, які запросили вченого продовжити роботу з кислотою у них. Він погодився і незабаром виділив із живого матеріалу близько 30 грамів чистої гексуронової кислоти. Але точну формулу все ще не вдавалося знайти, оскільки речовини залишалося дуже мало.
У 1930 році вчений очолив кафедру медичної хімії в Університеті Сегеди. Він одразу здобув любов і повагу серед студентів за свої хороші лекції. Викладаючи в університеті, Сент-Дьйорді продовжив наукові дослідження. У 1931 році до його групи приєднався американець кандидат наук Джозеф Свірбелі. Альберт віддав йому залишки гексуронової кислоти, яку виділив у клініці Майо і попросив випробувати її на морських свинках, заражених цингою. Серія експериментів показала, що гексуронова кислота і є вітамін С. У 1937 році Сент-Дьйорді присудили Нобелівську премію в галузі фізіології та медицини за дослідження біологічного окислення і відкриття вітаміну С.
Ґрунтуючись на своїх ранніх дослідженнях у галузі біохімії дихання рослин, Сент-Дьйорді почав вивчати окислення в м’язових клітинах. Під час експериментів учений виявив, що кислоти використовуються не як джерело енергії, а як каталізатор, тобто підтримують реакцію горіння. Експерименти й дослідження принесли вченому всесвітнє визнання. Його запрошували читати лекції, виступати на телебаченні, радіо. У 1950 році Альберт зайнявся вивченням раку і дослідженнями вільних радикалів. Незабаром він створив Національний фонд раку й очолив його. Восени 1986 року геній помер, залишивши за собою велику кількість цінних праць, які досі використовуються науковцями.
Джерела: kfki.hu, u-szeged.hu, ng.24.hu.
