Вілмош Жигмонді був провідним гірничим інженером минулого століття, якому багато чим зобов’язаний Будапешт. Він став одним із перших міжнародних експертів, які успішно відкрили термальні ресурси в Угорщині. Інженер пробурив артезіанську свердловину на острові Маргіт і зробив вагомий внесок у відкриття купалень Сечені, пише budapest.name.
Перші кроки в інженерії
Народився Вілмош у лютеранській сім’ї 14 травня 1821 року в Пожоні (нині Братислава, Словаччина). Його батько Самуель був учителем, а згодом став директором ліцею, а мати — займалася вихованням шістьох дітей.
Першим навчальним закладом, який відвідував Вілмош, був лютеранський ліцей. У 1838 році закінчив його з відзнакою. Далі став студентом гірничого факультету Сельмекбаньської академії гірничої справи та лісового господарства. У 1848 році, отримавши диплом про вищу освіту, Вілмош влаштувався на завод у Сельмецбаньї, де незабаром став помічником керівника. Через деякий час його направили до Відня. В австрійській столиці у нього з’явилася гарна можливість розширити свої знання в галузі геології та мінералогії. У 1846 році молодий інженер став керувати вугільною шахтою Долмани біля Решиці на півдні Трансільванії.
У 1848-1849-х роках Жигмонді взяв участь у війні за незалежність. Він вів контроль над виробництвом гармат, багнетів і бомб для Угорщини, яке відбувалося в Решиці. Після капітуляції у Вілагоші 13 серпня 1849 року його захопили імператорські війська. 16 листопада 1849 року Вілмоша засудили до 6 років ув’язнення. Однак оскільки габсбурзька влада цінувала його досвід, а друзі написали прохання до імператорського суду, він відбув у в’язниці лише півроку. 24 липня 1850 року його звільнили й призначили керівником шахти Секул у південній Трансильванії.
Відкриття незалежного агентства в Будапешті
У 1851 році Вілмош виїхав із Трансильванії й став керувати видобутком вугілля на одній із шахт, у долині Анни в центральній частині Угорщини. Пропрацювавши там вісім років, у 1859 році переїхав до Пешта, де відкрив приватне експертне агентство з гірничої справи.
Власники й орендарі шахт, не бувши професіоналами, часто потребували порад фахівців. А також влада була дуже зацікавлена у знаннях Жигмонді. Таким чином, 30 вересня 1860 року, після довгої затримки, губернаторська рада дозволила інженеру відкрити своє бюро, основним видом діяльності якого став видобуток води. Незабаром у конторі працювало 20 провідних інженерів, і вона почала активно розвиватися. А надані ними послуги мали велику популярність в усій Угорщині.
У 1866-1868 роках Жигмонді проводив буріння артезіанських свердловин на території Будапешта. Йому вдалося досягти глибини 118, 58 метрів на свердловинах острова Маргіт. Технічні подробиці буріння він детально описав у своїй роботі «Tapasztalataim az artézi szökőkutak fúrása körül» у 1871 році.
Буріння почалося 21 грудня 1866 року на західній стороні острова Маргіт, навпроти синагоги Обуди. Річ у тім, що за 15 миль від цього місця на березі Дунаю на мілководді була невелика калюжа діаметром 2 фути. Її температура коливалася між 24 і 26 градусами. Вода, що скупчилася в цій калюжі, не мала стоку, тому що її надлишок розсіювався в пухкому піску і гравії. Тому в інженера не залишилося жодного сумніву, що її утворення було спричинене великим висхідним термальним джерелом під гравієм. Його виверження сталося 13 травня 1867 року.
У 1868 році Жигмонді розпочав буріння в міському парку Варошлігеті, яке тривало цілих 10 років. Ця свердловина глибиною майже 1000 футів стала його найбільшим успіхом. Таким чином, у 1878 році в Будапешті з’явився найглибший на той момент у світі артезіанський колодязь. Вода з джерела використовувалася для купання і наповнення озера, а також була підведена до артезіанських ванн, перероблених зі старого будинку на кінцевій станції підземної залізниці.
За час буріння Вілмош набув цінного технічного досвіду і переконався в правильності своїх геологічних припущень. Облаштування гарячого джерела викликало величезний інтерес у широкої громадськості в країні та за кордоном. Журнали та щотижневі газети докладно висвітлювали цю подію й у кожній статті писали слова подяки Жигмонді.
Внесок інженера в розвиток Будапешта
Одразу після переїзду в Пешт у 1861 році, Жигмонді обрали членом міської ради, а в 1874 році — членом ради громадських робіт. Він відіграв дуже важливу роль у плануванні столиці, яка почала на той момент активно розвиватися. Вілмош сприяв будівництву акведука, регулюванню Дунаю та створенню міського пейзажу. Також він звернув увагу на доломіт, який залягав на невеликій глибині в руслі рукава Дунаю. Інженер докладно озвучив на кількох засіданнях свої побоювання з приводу закриття Сороксарського рукава Дунаю. На його думку, було безліч причин, що не давали змоги забезпечити природне поглиблення русла річки, підйом рівня води внаслідок закриття другого рукава Дунаю міг спричиняти повінь і виникнення неприємних зворотних потоків у каналах. Незабаром це підтвердилося зимовим замерзанням Дунаю.
Як піонера геотермальних досліджень в Угорщині, Жигмонді обрали членом-кореспондентом Угорської академії наук у 1868 році. До останніх своїх днів інженер працював не покладаючи рук. 21 грудня 1888 року він помер від пневмонії.
