Міхал Кайлінгер — гірничий інженер, який зробив великий внесок в організацію і створення водопостачання Будапешта. Його ім’я пов’язане з проєктуванням насосної станції, каналізації та водопровідної мережі столиці. Крім цього, Кайлінгер перший, хто ввів в експлуатацію лічильники води для скорочення її втрат, пише budapest.name.
Перші кроки в інженерії
Народився Міхал 27 лютого 1860 року в Будапешті. Його батько був шанованою людиною в місті, оскільки працював головним бухгалтером маєтків династії Каролі. Кайлінгер-молодший, отримавши шкільний атестат, вступив до Королівського технологічного університету імені Йосифа (сьогодні Будапештський університет технології та економіки). У 1883 році, закінчивши вищий навчальний заклад, Міхал став інженером-механіком, який майже все своє життя присвятив службі столиці.
23-річний юнак почав працювати в державній інженерній конторі, де його призначили відповідальним за доброустрій міської каналізації. Спочатку він займався каналізаційними роботами, спроєктував механічне обладнання центральної насосної станції потужністю 1200 кінських сил. Керівництво швидко помітило його винятковий талант і довірило йому питання водопостачання Будапешта. Незабаром молодий інженер представив проєкт зі збагачення підземних вод столиці.
На той момент Рада капітальних громадських робіт вела серйозні дискусії про те, як має працювати майбутній водопровід у місті. У 1889 році планувалося створити в Будапешті хороше водопостачання. Для цього поруч із машинним цехом на вулиці Markó звели тимчасову станцію фільтрації води за проєктом Кайлінгера. Ця робота виявилася настільки успішною, що в 1893 році молодому архітектору дали завдання спроєктувати планування і механічне обладнання головного водогону в Капоштамедьєрі. Варто зазначити, що він був заснований на унікальній концепції Кайлінгера і мав високий стандарт для Європи. Після введення його в експлуатацію, Міхала призначили керівником водогону, який забезпечував питною водою лівобережну частину Будапешта. Через епідемію холери, що виникла в місті та його околицях, важливо було забезпечити постійне постачання місцевого населення чистою питною водою. Кайлінгер легко розв’язав цю проблему, побудувавши ще 4 допоміжні черги водопроводу. У 1894 році він уже керував роботою всього лівобережного водоочисного і транспортного обладнання.
У 1895 році Кайлінгер займався будівництвом тунельного каналу. Він з’єднав водозбірний басейн острова Палота з чинною гідротехнічною станцією і з 4 колодязями, забезпечуючи щоденну витрату води в 30 000 м3. Таким чином, 500-метрова споруда під Дунаєм транспортувала воду на головний водогін без будь-якої механічної допомоги.
Директор водопровідної станції
22 лютого 1896 року відбулася важлива подія в кар’єрі Кайлінгера — його призначили керівником столичної водопровідної станції. Відтоді водопостачання Будапешта почало активно розвиватися. Важливо зазначити, що на цій посаді Міхал перебував 2 рази з 1896 року до 1909 року, а потім його призначили повторно з 1917 року і до 1924 року.
Під час свого першого директорства, Кайлінгер ввів в експлуатацію водопровідну станцію «Káposztásmegyer», яка постачала населенню столиці 24000 кубометрів питної води на день. За 11 років будівництва вирили 4 колодязі на береговій лінії Уйпешта, також використали 2 попередні пробійні колодязі для забезпечення потрібної кількості води. У 1899 році побудували нові споруди. У рамках інвестицій завершили будівництво першої та другої водопідйомної установки з петлями та подвійним каналом. Таким чином, інженерам на чолі з Кайлінгером вдалося створити одну з найкрасивіших гідротехнічних споруд у Європі.
На початку 1920-х років у столиці знову почалися проблеми з водопостачанням, а крижана повінь 10 лютого 1923 року прорвала два канали, які забезпечували 75% водопостачання. Унаслідок цього зі щоденного обігу випало 100 000 кубометрів води. Кайлінгер зі своїми підлеглими одразу ж розпочали реконструкцію системи та розширення потужностей. У 1927 році парові двигуни перевели на електричний режим роботи. Котельні замінили трансформаторними підстанціями, а вугільні резервуари — нафтовими.
Перебуваючи на посаді керівника, Міхал Кайлінгер старанно працював над системою водопостачання столиці. Під його керівництвом звели кілька водопідйомних споруд, басейнів та водонапірних веж. Також він вів контроль над будівництвом водопідйомних споруд і встановленням бустерних насосів на Будайських пагорбах. Замість так званих галерей він впровадив систему вертикальних свердловин нового типу. Тобто вода з острова Сентендре подавалася на насосну станцію тунелями, прокладеними під Дунаєм.
Останні роки життя
У 1904 році завершили будівництво басейну протитиску на горі Геллерт об’ємом 17 500 кубічних метрів. Завдяки цьому водопостачання міста стало найкращим у Європі. Паралельно інженер публікував численні дослідження та дисертації в «Magyar Mérnök és Építész Egylet Közlöny», та «Építő Ipar», присвячені водогону «Káposztásmegyer» та епідеміям, які вирували в столиці. За його пропозицією для раціонального використання води запровадили лічильники споживання. Масове їхнє встановлення в домоволодіннях почалося в 1921 році, і за три роки набуло широкого поширення в місті.
За великі заслуги перед Будапештом Міхал Кайлінгер 2 рази обирався президентом Асоціації угорських інженерів і архітекторів (у 1909-1912 роках і 1916-1919 роках). Його дослідження «Water Supply of Budapest in 1897-1900 and Its Lessons» було відзначене премією Ерньє Холлана в 1923 році.
5 квітня 1924 року Міхал Кайлінгер помер.
