Будапешт славиться великою кількістю термальних джерел та кристально чистою водою, але так було не завжди. Близько 500 років тому у місті почалася посуха. Також угорці пережили кілька епідемій та антисанітарію через відсутність системи водопостачання. У зв’язку з цим частиною технічного прогресу стало будівництво каналізацій та водопідйомних споруд. У мірі збільшення населення та розвитку інфраструктури у Будапешті з’явилася система водопостачання. Докладніше про це на budapest.name.
Водопостачання у Будапешті до появи каналізацій
Протягом багатьох століть водопостачання міста здійснюється водами Дунаю. Проте через відсутність каналізацій мешканці Будапешта пережили чимало труднощів, пов’язаних із недостатньою кількістю води у житлових будинках та промислових об’єктах. Якщо рівень води високий — все гаразд, а якщо низький — виникали проблеми.
Угорці пили воду з криниць, а ще набирали її з річки. Також у Будапешті можна було купити воду. Її доставляли продавці. До 1870-х років їх було 100 у місті. Ціни на воду визначалися відстанню від річки чи колодязя, дачі чи приватного будинку.
Тим часом у Будапешті постійно зростала кількість населення і будувалися нові об’єкти інфраструктури. З цієї причини виникла потреба у створенні системи каналізацій для збору дощової води, стічних вод та зручного доступу до чистої води. Але у 1971–1972 роках цьому завадила посуха. Тоді рівень води у річці Дунай значно знизився. До того ж розвиток водної мережі відставав на 2 роки від потреб населення.
І населення, і об’єкти промисловості споживали більше, ніж передбачалося, тому грошей на розвиток системи водопостачання не вистачало. У деяких частинах міста взагалі не було води, тому її доставляли із термальних джерел на водовозах. Так відбувалося до квітня 1972 року, після чого в Будапешті пішли дощі, і рівень води в Дунаї почав підвищуватися.
Наступним випробуванням для угорців стали епідемії тифу та холери, які виникли у другій половині ХІХ століття. Вони були викликані антисанітарією на вулицях і в будинках та відсутністю каналізацій. Місцеві жителі пили воду, заражену інфекціями, поширювали її по всьому місту та використовували для різних потреб. Це стало одним із факторів швидкого поширення хвороби. Як наслідок, угорський уряд видав укази тримати у чистоті вулиці та будинки: щосереди та суботи угорці підмітали двори та дороги, вивозили сміття за межі міста. Також було вирішено встановити підземні каналізаційні колектори та труби для збору, фільтрації та постачання води до об’єктів інфраструктури.
Будівництво першого водопроводу у Будапешті
Задовго до будівництва системи водопостачання уряд Будапешта поставив за мету — прокласти перший водопровід найкоротшим шляхом до річки Дунай. У 1869 році проєкт першої каналізації для постачання води під землею до об’єктів інфраструктури представив англійський підприємець та інженер сер Мортон Пето. Згідно з його проєктною документацією, витрати на будівництво каналізації становили 250, 000 фунтів стерлінгів. У процесі розробки проєкту він заздалегідь ознайомився з топографічними особливостями Будапешта.
Оскільки місто розташоване на рельєфній місцевості, яка оточена водами Дунаю, інженер обрав вільну локацію з відповідним природним середовищем для розміщення основних каналізаційних колекторів. За його задумом каналізації міста потрібно було об’єднати в єдину систему водопостачання, в якій побутові та промислові стічні води, а також дощова вода повинні стікати в одній ділянці. Міська влада Будапешта передала цей проєкт експертній комісії для його подальшого розгляду. У результаті 1868 року було побудовано перший водогін у східній частині угорської столиці — Пешт.
Як відбувався розвиток системи водопостачання?
Після встановлення перших каналізаційних колекторів інженери почали облаштовувати їх по всьому місту. Це дозволило не лише забезпечити населення чистою водою і забезпечити збирання стічних вод, а ще й захистити Будапешт від повені в 1876 році. Тоді воду із закритих каналізаційних колекторів вдалося перекачувати до Дунаю паровими помпами.
З 1889 по 1894 роки у Будапешті відбувалося будівництво центральної насосної станції. Вона працювала наступним чином: 6 пар насосів перекачували стічні води, що надходили з Пешта в Дунай. Активність кожної пари насосів регулювала парова машина потужністю 200 кінських сил. До 1907 були побудовані колектори, підключені до центральної станції, довжиною 25 км.
Наступний етап розвитку системи водопостачання Будапешта розпочався після закінчення Другої світової війни. Визначальним чинником цього став будівельний бум. Для забезпечення водою більшої кількості населення були потрібні нові каналізаційні споруди. Саме тому у 1946-1947 роки було збудовано насосні станції Ангьялфельд і Келенфельд, а ще завершено будівництво каналізації кількох районів Будапешта.
Крім цього, важливим завданням інженерів було забезпечити правильне обслуговування систем водопостачання: регулярний огляд каналізації, їх очищення, виявлення та усунення несправностей та інше. Цим займалися співробітники підприємств на замовлення районної влади.