Історія Угорського музею природничої історії (Magyar Természettudományi Múzeum) — це не просто розповідь про колекції мінералів, кісток динозаврів і вітрини з рідкісними комахами. Це історія двохсотлітнього шляху, у якому переплелися наукові амбіції, національна ідея та драматичні події, що ледь не знищили результати десятиліть роботи.
Розпочавшись із приватного зібрання аристократичної родини, музей пройшов через епоху стрімкого розвитку науки, роки без власної будівлі та катастрофу, що знищила значну частину фондів. Зрештою він перетворився на один із найбільших наукових центрів регіону, де досліджують не лише природу Угорщини, а й біорізноманіття всієї планети.
Народження ідеї: дар, що став національним символом
Угорський національний музей (Magyar Nemzeti Múzeum) по праву вважається першим музеєм країни — і його поява безпосередньо пов’язана з ім’ям графа Ференца Сечені (Széchényi Ferenc). У 1802 році він передав нації свою велику колекцію книг, рукописів і рідкісних предметів, заклавши основу майбутнього музейного зібрання. Цей крок був не лише жестом щедрості, а й частиною ширшої ідеї — створення національного центру знань і культури.
Однак саме природничо-наукові колекції започаткувала його дружина — графиня Юліанна Фештетич (Festetics Julianna). У 1803 році вона подарувала музею цінну колекцію угорських мінералів, яка стала основою майбутнього Угорського музею природничої історії.
Приклад Сечені виявився заразливим. У наступні десятиліття колекція музею поповнювалася завдяки пожертвам не лише аристократів, а й представників ширших верств суспільства. Так поступово формувалася унікальна для свого часу модель — музей як спільна справа нації.
Саме в цьому середовищі почали з’являтися перші природничо-наукові колекції — мінерали, рослини, зоологічні зразки. Поки що вони не були виділені в окрему інституцію, але вже тоді ставало зрозуміло: вивчення природи потребує не лише збереження, а й системного наукового дослідження. Так у межах Національного музею зародилося те, що згодом стало Угорським музеєм природничої історії (Magyar Természettudományi Múzeum).
Музей без дому: пошуки простору і перші кризи
Попри швидке зростання колекцій, музей тривалий час не мав власної будівлі. Експонати розміщувалися у тимчасових приміщеннях, а основна частина зібрання зберігалася в старій будівлі університету. З кожним роком ситуація ставала дедалі складнішою: фонди збільшувалися, а умови зберігання залишалися далекими від ідеальних.
Проблема полягала не лише у нестачі простору, а й у питаннях безпеки. На початку XIX століття, на тлі наполеонівських воєн, серйозно обговорювалася можливість переміщення колекцій у більш захищені місця — наприклад, до фортеці Комаром (Komárom). Існувало побоювання, що Пешт як відкрите місто не зможе захистити культурні цінності у разі воєнної загрози.
Паралельно шукали ділянку для будівництва окремої будівлі. У 1813 році держава придбала землю у графа Антала Баттяні (Batthyány Antal). Тоді це був окрайок міста — настільки віддалений, що там вирощували люцерну. Колекції перевезли до скромних будівель на цій території, але вже тоді було очевидно: це лише тимчасове рішення.
Ситуація змінилася лише у 1830-х роках. Парламент 1832–1836 років виділив величезну на той час суму — 500 000 форинтів — на будівництво повноцінної будівлі музею. Примітно, що ці кошти збирали виключно з дворянства, яке було звільнене від податків.
Будівництво розпочалося у 1837 році під керівництвом архітектора Міхая Поллака (Pollack Mihály), а проєкт навіть проходив погодження у Віденській академії. Так завершився перший, найбільш нестабільний етап історії музею — період, коли колекція вже існувала, але ще не мала власного дому.
Дім для науки: будівництво і формування нового культурного середовища
Рішення про будівництво власної будівлі стало поворотним моментом не лише для Угорського національного музею, а й для всього наукового та культурного життя країни. Уже 22 червня 1837 року розпочалися перші роботи з підготовки ґрунту, а 3 липня будівельники взялися до закладання фундаменту. Роботи не зупинялися, оскільки будівельні матеріали були заздалегідь доставлені на майданчик, що дозволило вести будівництво у високому темпі.
До середини 1840-х років будівництво просунулося настільки, що музей уже міг приймати великі колекції. У 1846 році сюди передали зібрання живопису архієпископа Яноша Ласло Піркера (Pyrker János László), що стало важливим випробуванням для нових просторів і підтвердило їхню придатність.
Будівництво завершили у 1847 році, і відтоді будівля на Музейному бульварі стала одним із символів Пешта. Однак навколишня територія ще довго залишалася скромною: музейний сад був облаштований лише частково, з боку міста його огороджували залізною огорожею, а з інших боків — простими дерев’яними конструкціями. Поруч стояли одноповерхові будинки, і загальний вигляд району залишався непримітним.
Згодом ця частина міста почала змінюватися. У другій половині XIX століття навколо музею з’явилися нові важливі будівлі. У 1865 році поруч було збудовано стару будівлю парламенту (нині це — Італійський інститут на вулиці Шандора Броді), а також почали зводитися дворянські резиденції, серед яких вирізнявся палац Фештетичів (Festetics-palota).
Музей поступово опинився в центрі формування культурної зони міста. Власна будівля забезпечила не лише стабільне зберігання колекцій, а й умови для системної наукової роботи. Саме цей етап став важливим переходом від розрізнених зібрань до майбутнього формування Угорського музею природничої історії як самостійної наукової інституції.
Поділ науки: шлях до самостійності природничих колекцій
Наприкінці XIX століття Угорський національний музей опинився в новій реальності: його природничо-наукові колекції зростали настільки швидко, що керувати ними в межах єдиної структури ставало дедалі складніше. У 1869 році директором музею було призначено Ференца Пульскі (Pulszky Ferenc), і саме за його керівництва постало питання поділу наукових фондів.
Уже 1870 року відбулася ключова подія — природничо-історичну колекцію було поділено на самостійні відділи: зоологічний, мінералогічно-палеонтологічний і ботанічний. Це рішення стало важливим кроком на шляху до формування майбутнього Угорського музею природничої історії, хоча формально він ще залишався частиною національного музею.
У цей період величезний внесок у розвиток науки зробили співробітники музею. Імре Фрівальдскі (Frivaldszky Imre) та Янош Саламон Петеньї (Petényi Salamon János) відіграли важливу роль у розвитку зоології, Йожеф Йонаш (Jónás József) працював у сфері мінералогії, а Йожеф Садлер (Sadler József) зробив внесок у ботаніку. Їхні дослідження заклали наукову основу для подальшого зростання колекцій.
Після поділу на відділи розвиток музею різко прискорився. Збільшилася кількість професійних співробітників, а масштаби наукової роботи значно розширилися. До моменту тисячолітнього ювілею Угорщини у 1896 році природничо-наукові колекції вже налічували близько одного мільйона предметів. Важливим символом цього наукового підйому стало заснування у 1877 році спеціалізованого видання «Természetrajzi Füzetek» Отто Германа (Herman Ottó), яке закріпило статус музею як дослідницького центру.
Однак стрімке зростання колекцій швидко призвело до нової проблеми — хронічної нестачі простору. Експонати почали розміщувати в різних установах міста. Частину промислово-історичних і технологічних зібрань передали до Будапештського технічного університету Йожефа (József Műegyetem) та Промислової асоціації. Окремі археологічні й етнографічні матеріали перенесли до Музею прикладного мистецтва (Iparművészeti Múzeum), відкритого у 1873 році.
Ботанічні колекції також неодноразово змінювали місце зберігання: спочатку вони розміщувалися в орендованих квартирах, а згодом — у будівлі Угорської академії наук (Magyar Tudományos Akadémia). Попри це, зоологічні та мінералогічні фонди продовжували стрімко зростати. Уже до 1902 року лише зоологічна колекція наблизилася до одного мільйона об’єктів, що робило подальше зберігання в старій інфраструктурі практично неможливим.
Спроби впорядкувати управління колекціями привели до створення у 1922 році так званого «Університету колекцій» — структури, що об’єднувала державні зібрання. Однак реальна незалежність музею почала формуватися лише у 1933 році, коли Угорський музей природничої історії отримав часткову автономію в межах національного музею. Його першим генеральним директором став Йожеф Ерней (Ernyei József).
Попри це, проблеми простору залишалися. У 1920–1930-х роках зоологічна колекція була змушена тимчасово залишити будівлю музею. Її перемістили до різних приміщень, зокрема на вулицю Сенткіраї (Szentkirályi utca). Лише після Міжнародного зоологічного конгресу 1927 року, що відбувся в Будапешті під керівництвом Гези Гората (Horváth Géza), колекція отримала постійне розміщення в будівлі на вулиці Барош (Baross utca), яка спочатку також не була призначена для музейних потреб.
Музей під час і після Другої світової війни
До початку Другої світової війни Угорський музей природничої історії вже мав колосальні наукові фонди. Лише колекція комах налічувала близько трьох мільйонів екземплярів, що робило її однією з найбільших у Європі. Проте саме цей період став одним із найтяжчих в історії музею, коли багаторічна наукова робота опинилася під загрозою знищення.
У 1944–1945 роках, у міру наближення фронту, найцінніші експонати Ботанічного саду були евакуйовані до маєтків Вагартян (Váhartyán) і Андраші (Andrássy-birtok) в Альшопетені (Alsópetény). Попри ці заходи, евакуація обернулася трагедією: значна частина колекцій була втрачена або знищена. Експонати, що залишилися в будівлі Угорської академії наук, постраждали менше, однак втрати все одно були суттєвими.
Після завершення війни почався тривалий процес відновлення. У 1951 році Ботанічний сад розмістили в замку Вайдагуняд (Vajdahunyad vára) у Міському парку Будапешта, однак це рішення виявилося тимчасовим — у 1979 році колекції знову довелося перемістити. Згодом вони були розміщені в будівлі гімназії імені Сечені на бульварі Кальмана Книжника (Könyves Kálmán körút).
Паралельно розвивалася інституційна структура. Після війни було створено Антропологічний архів, першим директором якого став Янош Немешкері (Nemeskeri János). У 1957 році архів переїхав до колишньої вілли Йокаї–Фештетич (Jókai–Festetics-villa) на вулиці Байза (Bajza utca), де залишався до кінця XX століття.
Попри руйнування, повоєнні десятиліття стали періодом активного наукового відродження. З кінця 1940-х і в 1950-х роках в Угорщині відновилися інтенсивні ботанічні та зоологічні дослідження, у яких брали участь не лише музейні співробітники, а й університетські та наукові установи. Дослідження фауни Угорщини поступово набули масштабу загальнонаціональної наукової програми.
Ще страшнішого удару музей зазнав під час Угорської революції 1956 року. У жовтні-листопаді в будівлю на вулиці Барош (Baross utca), де на той час зберігалася значна частина зоологічних фондів, влучив артилерійський снаряд. Унаслідок пожежі було знищено близько 100 000 наукових видань і десятки тисяч експонатів, зокрема приблизно 36 000 опудал птахів та понад 13 000 зразків риб, амфібій і рептилій. Постраждали також мінералогічна та палеонтологічна колекції.
Сучасні фонди та значення музею у науковому світі
У 2020-х роках Угорський музей природничої історії є одним із найбільших наукових центрів регіону, а його фонди входять до найзначніших природничо-історичних зібрань Центральної Європи. Загальний обсяг колекцій оцінюється приблизно у 11,5 мільйонів одиниць зберігання, що відображає більш ніж двохсотрічну історію системного накопичення знань про природу.
Фонди музею охоплюють майже всі ключові напрями природничих наук: мінералогію, петрологію, палеонтологію, геологію, ботаніку, зоологію та антропологію. Кожен із цих напрямів сформувався як окремий науковий блок зі своєю історією та дослідницькою традицією.
Найбільшу частину становить зоологічна колекція — близько 8 мільйонів об’єктів, що включають комах, хребетних тварин і матеріали з експедицій по всьому світу. Не менш важливою є ботанічна колекція з приблизно 2 мільйонами гербарних зразків. Палеонтологічні, мінералогічні та антропологічні фонди доповнюють загальну картину, формуючи комплексне уявлення про еволюцію Землі та людини.
Географія колекцій має глобальний характер — від Карпатського басейну до Африки, Азії, Америки та Океанії. Такий масштаб став результатом багаторічної експедиційної діяльності, особливо активної у другій половині XX століття.
Таким чином, сучасні фонди Угорського музею природничої історії є не просто зібранням експонатів, а системною науковою базою світового рівня, що поєднує історію природи та історію науки в єдину цілісну картину.
Джерела:
- https://www.nhmus.hu/muzeumtortenet/
- https://www.budapestinfo.hu/hu/magyar-termeszettudomanyi-muzeum
- https://kirandulastippek.hu/budapest/magyar-termeszettudomanyi-muzeum
- https://pestbuda.hu/cikk/20220624_a_nemzeti_muzeum_epitesenek_kezdete_185_eve_volt_az_elso_kapavagas
- https://www.termvil.hu/archiv/tv9702/muzeum.html
- https://ujkor.hu/content/a-magyar-termeszettudomanyi-muzeum-tragediaja-1956-ban